ВИ́ПРЯДЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до ви́прясти. Кольнула у пучки суха костриця і забриніла в прослиненій нитці, бо ж кожен починок не тільки пальцями випрядений, а й устами змочений (Стельмах, Хліб.., 1959, 141).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 464.