ВИПРЯГА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ВИ́ПРЯГТИ, яжу, яжеш; мин. ч. ви́пріг, ви́прягла, ло; док., перех. Звільняти від упряжі. Старий воли випрягає, Занози ховає (Шевч., І, 1963, 321); Поранених коней довелося випрягти (Гончар, Таврія.., 1957, 317); Оротук випріг з нарт собак (Трубл., І, 1955, 194).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 463.