ВИПРОВОДЖА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ВИ́ПРОВОДИТИ, джу, диш, док., перех. 1. Виряджати кого-небудь в дорогу; супроводжувати при виході звідкись, виявляючи пошану, дружнє ставлення, вказуючи шлях і т. ін. Діждались неділі; зійшлась родина нас випроводжати (Вовчок, І, 1955, 44); Дід випроводив Свирида і Івана аж за ліс. Потім вернувся і сів вечеряти (Мирний, І, 1954, 195); Дівчата випроводили Марію, побажавши їй весело зустріти свято (Кучер, Чорноморці, 1956, 282).

2. розм. Те саме, що випрова́джувати 1. Невелика хата вже всіх не вміщає, і проворна свашка випроводжає малих (М. Ол., Леся, 1960, 107); Двері в нас од старостів не зачинялись. А то прийшли такі сватати, що ні кола ні двора, я й випроводила (Барв., Оцов.., 1902, 297).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 462.