ВИПРАВДО́ВУВАТИ і ВИПРА́ВДУВАТИ, ую, уєш, недок., ВИ́ПРАВДАТИ, аю, аєш, док., перех. 1. Визнаючи кого-небудь невинним, правим, доводити це. — Він у п’яному чаду, виправдовуючи себе у всьому (такому, мовляв, як я, все дозволено), може викинути яке завгодно гидке колінце (Коз., Сальвія, 1956, 237); — Не хочу себе виправдувати; може бути, що я провинилася (Март., Тв., 1954, 448); Клим аж ніяк не виправдує сина. Такий-сякий. Не годен він жінки своєї (Горд., II, 1959, 268); Невже він [учитель] виправдає Катрусю й звинуватить Павла? (Кучер, Прощай.., 1957, 130); // Виносити вирок, в якому стверджується невинність підсудного. Півтора року ми борсались у цих сітках. Судив військовий суд у Катеринославі. Виправдав (Вас., IV, 1960, 44).

2. Доводити можливість, допустимість чого-небудь. Гризли його сумніви, чи не буде суперечити вимогам хорошого тону пропозиція щодо вінчання під час жалоби? Чим виправдає він своє раптове рішення? (Вільде, Сестри.., 1958, 423).

3. Своїми діями, вчинками і т. ін. відповідати чому-небудь, бути гідним чогось. Обернувшись, я побачив кореспондента Нестора Журбу, прозваного в редакції Нестором-літописцем. Справді, він більше виправдував це назвисько, ніж своє законне прізвище (Дмит., Наречена, 1959, 102); Найдовше затримався Батий біля Крем’янця. Никодим виправдав Данилові сподівання, уперто оборонялися крем’янчани (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 489); — І хочеться лише запевнити, що орден.. виправдаю не тільки працею, а й боротьбою проти шпигунів і шкідників у моїй Радянській Вітчизні (Ле, Міжгір’я, 1953, 478).

4. тільки док., рідко. Те саме, що відшкодува́ти. — На мою думку, він виправдає збитки, які причинив [заподіяв] державі (Руд., Вітер.., 1958, 127).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 459.