ВИ́ПРА́ВА, и, ж., заст. 1. Те саме, що ви́правлення.
2. Відправлення, вирядження кого-небудь кудись. Прийшла моя виправа До краю іншого (Зеров, Вибр., 1966, 486); — Геть мені з очей, бо матимеш таку виправу, що через поріг сторчака летітимеш (Стельмах, Хліб.., 1959, 329); // Похід. Вони [повстанці] стоять за негайну виправу по козачий хліб за Тегинею (Ле, Україна, 1940, 120).
3. рідко. Те саме, що загі́н. Виправа козацька рушила з міста за Остапом (Вовчок, І, 1955, 332).
4. Посаг. А в покоях шість сестер Ганниних, готуючи сестрі виправу, перегукувались з наймичками (Н.-Лев., І, 1956, 138); Ось шили ми недавно виправу для однієї купецької дочки (Григ., Вибр., 1959, 372).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 458.