ВИ́ПОЛОНИТИ, ню, ниш, док., перех., рідко. 1. Взяти в полон усіх або багатьох.

2. Знищити всіх або багатьох. — Чіпка людей порізав… усю Хоменкову сім’ю виполонив! (Мирний, II, 1954, 299).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 457.

Виполонити, ню, ниш, гл.

1) Взять всѣхъ въ плѣнъ.

2) Истребить. Бог милосердний держить нас на світі, а то б нас давно треба виполонити, як тварь нечестиву. Мир. ХРВ. 41.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 178.