ВИ́ПОВНЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до ви́повнити 1. Всі сиділи біля тарілочок, виповнених варениками (Загреб., Спека, 1961, 77); Очі її, виповнені смутком і докором, цілу ніч не давали молодому студентові спокою (Грим., Незакінч. роман, 1962, 18).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 456.