ВИ́ПОВЗАТИ, аю, аєш, док., перех. 1. Повзаючи, облазити що-небудь.
2. Домогтися чого-небудь, повзаючи перед кимсь. [Кіндрат Антонович:] Панам подобається, щоб перед ними повзали навколішках.. Повзав і я перед вами, ну і виповзав… (Кроп., II, 1958, 281).
ВИПОВЗА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ВИ́ПОВЗТИ, зе, зеш; мин. ч. ви́повз, ла, ло; док. 1. Повзучи, вибиратися звідки-небудь кудись. Дедалі частіше з окопу виповзали бійці, волочачи за собою тяжко поранених (Ле, Право.., 1957, 124); Легенько-легенько я виповз із-під кожуха (Фр., II, 1950, 24); Михайло виповз із кущів і поволі почвалав між деревами (Загреб., Європа 45, 1959, 40); Лукині вистачило сил виповзти з дитиною за поріг. В хаті клуботало полум’я (Вол., Місячне срібло, 1961, 327).
2. перен. Повільно рухаючись, виїжджати, виходити і т. ін. звідки-небудь, кудись. З-за пагорба виповзають один за одним трактори (Цюпа, Назустріч.., 1958, 327); Сани проїхали полем, пірнули в яр, повільно виповзли на високий, вкритий снігом, пагорок (Скл., Святослав, 1959, 252); // Повільно рухаючись, з’являтися звідки-небудь, поширюватися десь. Дим застилав вулиці, далеко виповзав у море (Кучер, Чорноморці, 1956, 115); Почало вже смеркатись, коли з-за пагорба повільно виповзла важка, чорна хмара (Донч., III, 1956, 140).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 456.