ВИПЛІ́СКУВАТИ, ую, уєш, недок., ВИ́ПЛЕСКАТИ, ви́плескаю, ви́плескаєш і ви́плещу, ви́плещеш, док. 1. перех. Виливати рідину різкими рухами, плескаючи частинами. Недопите вино дівчата випліскують високо вгору (Гончар, Новели, 1954, 32); Хто може випити Дніпро, Хто властен виплескати море? (Рильський, І, 1956, 257).

2. тільки недок., неперех. Вискакувати на поверхню води з плеском (про рибу). Серед тиші часом поверх води випліскувала риба, лишаючи по собі на тихому лоні розпливчаті круги (Вас., Вибр., 1954, 121).

3. перех. Надавати якої-небудь форми шматку тіста, перекладаючи з руки на руку, плескаючи по ньому. Виплескала вона хліб, посаджала в піч (Н.-Лев., II, 1956, 284).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 454.

Випліскувати, кую, єш, сов. в. виплескати, каю, єш, одн. в. виплеснути, ну, неш, гл.

1) Выплескивать, выплескать, выплеснуть, вылить (жидкость). Не випліскуй води по дурному! Хто випив?… Ніхто. Василь на мене виплескав, як я зомліла. Г. Барв. 540. Галька допила і ще виплеснула на стелю, приказуючи: Оттак наші вибрикуйте. Г. Барв. 39.

2) Только сов. и несов. в. О хлѣбѣ: дѣлать, сдѣлать изъ тѣста ковригу хлѣба, перебрасывая ее въ рукахъ и хлопая по тѣсту ладонью. Перш виплещи добре хліб, а тоді вже і в піч сажай.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 177.