Про УКРЛІТ.ORG

випливати

ВИПЛИВА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ВИ́ПЛИСТИ, ВИ́ПЛИВТИ, иву, ивеш і рідко ВИ́ПЛИНУТИ, ну, неш; наказ, сп. ви́плинь; док. 1. Підніматися з глибини води на її поверхню або плавом вибиратися на берег. Повстанська кіннота випливала на берег (Довж., Зач. Десна, 1957, 97); Пливи, пливи, моя доню, Дніпром за водою. Та випливи русалкою Завтра серед ночі (Шевч., І, 1951, 358); І рукою їх [ніздрі] не закриєш, бо руками доведеться гребти, щоб виплисти на поверхню (Донч., VI, 1957, 64).

Ви́плисти на пове́рхню (на чи́сту во́ду) — стати відомим. Правда, нарешті, випливла на поверхню. Товариші підняли його [Маковея] на глум (Гончар, III, 1959, 5); Не все випливло на чисту воду, але й за те, що розкрилось, довелося.. постояти прив’язаному до стовпа ганьби (Стельмах, І, 1962, 14).

2. Плисти по воді звідки-небудь, кудись. А по Тібру із-за гаю Байдак випливає Чи галера (Шевч., II, 1953, 273); Важко розвертаючись, теплоходи випливали за маяк (Кучер, Чорноморці, 1956, 103); Батько посадив Юру, брата і сестру в човен, і вони випливли аж на середину ставка. (Смолич, II, 1958, 14); Мила, вийди, виплинь в море… Ти заснула, мила? встань! (Олесь, Вибр., 1958, 105); // перен. Повільно, плавно виходити звідки-небудь. З вулиць, з безладної груди каміння, випливали чорні постаті і нечутно ступали по гарячій землі (Коцюб., II, 1955, 401); Розчинилися двері до покою царевича. Звідти повільною ходою виплив стрункий, хоч і в літах уже, боярин Шаховський (Ле, Хмельницький, І, 1957, 98); // перен. З’являтися звідки-небудь; ставати видним. Місяць випливав з-за садка, розкидаючи срібне проміння (Мирний, IV, 1955, 152); З імли небозводу, з глибини сивого осіннього неба випливали золоті маківки його [Києва] соборів (Гончар, II, 1959, 146); Нарешті хутір неясно виплив з метелиці (Стельмах, II, 1962, 383); // перен. Виникати, з’являтися (в думках, в уяві). Отак за першим спогадом і другий виплива (Мал., І, 1956, 272); Він лежав горілиць з розплющеними очима, дивився в темряву, і перед ним одна за одною випливали картини сільського життя (Ткач, Плем’я.., 1961, 100).

3. тільки недок. Брати початок; витікати (про річку, струмок і т. ін.). Вдача в цариці була, мов Нілу підступнії води, Що випливають з таємних джерел, не відомих нікому (Л. Укр., I, 1951, 423); Серед нього [каміння] дзюрчали потоки, що випливали зі снігів (Гжицький, Чорне озеро, 1961, 255); Зорі вже ген зблідли, небо наче посивіло, за дніпровською неозорою лукою — звідти, звідки й сам Дніпро випливає, — крайнебо зарожевіло (Смолич, Мир.., 1958, 79).

4. тільки недок., перен. Бути логічним наслідком чого-небудь. — Виходить, старий не тільки пісні співає, — здивувався і задумався Чорнокнижний після розповіді Лісовського. — Ну, й що ж із того випливає? (Стельмах, I, 1962, 448); Новаторське значення кращих творів Тичини, що ввійшли до збірки "Плуг", випливало насамперед з того, що в них було ясно висловлено розуміння революції не тільки як сили руйнівної, але і як сили творчої, будівничої (Поезія.., 1956, 84).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 454.

Випливати, ва́ю, єш, сов. в. випливти и виплисти, пливу, веш, гл. Выплывать, выплыть. Випливає з води мати. Шевч. 24. Випливає щука. Рудч. Ск. II. 105. Виплив човен з очерету. Із за лісу, з-за туману місяць випливає. Шевч. 150.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 177.

вгору