ВИПИ́ТУВАТИСЯ, ується, недок., рідко. Те саме, що випи́тувати. Він [лікар] стукав, слухав, випитувався, оглядав язик (Мак., Вибр., 1954, 177).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 452.

Випитуватися, туюся, єшся, сов. в. випитатися, таюся, єшся, гл. Разспрашивать, разспросить. Сидить хлопець коло дійки та й ся випитує. Гол. І. 252.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 176.