ВИПИ́ТУВАТИ, ую, уєш, недок., ВИ́ПИТАТИ, аю, аєш, док., перех. і неперех. Настирливо розпитувати, намагаючись дізнатися про кого-, що-небудь. — Василечку, голубчику, соколику мій! Не випитуй же в мене, чи люблю я тебе (Кв.-Осн., II, 1956, 46); — Нащо крутити, Іване Семеновичу? Чи не ви ж ото випитуєте його щоденно про мої досліди? (Ю. Янов., II, 1954, 116); Мати була на цьому засіданні, і Женя випитала в неї про все (Сміл., Сашко, 1957, 17).

Випи́тувати на му́ках, заст. — робити допит, застосовуючи тортури, катування.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 452.

Випитувати, тую, єш, сов. в. випитати, таю, єш, гл. Вывѣдывать, вывѣдать разспросами, допрашивать, разспрашивать, разспросить. Все роспитують та випитують, і що вони судейським не кажуть, не ймуть віри. Стор. І. 48.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 176.