ВИПИРА́ТИСЯ, а́ється, недок., розм. 1. З силою пробиватися, виходити наперед або назовні. Колючі будяки, в руку завтовшки, злючка-дереза, кучеряві коров’яки — все тягнеться, випирається до золотого сонця (Вас., II, 1959, 19); [Варка:] У неділю була я в церкві. [Демко:] Чув я вже. Не то що люде, а й титар здивувався, що виперлася на сам перед, мало ставників не поперевертала! (Кроп., II, 1958, 219).

2. Видаватися, виступати наперед, назовні. В трьох кишенях понакладено всього стільки, що вони випиралися, як торби (Ле, Право.., 1957, 223).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 451.