ВИ́ПИВКА, и, ж., розм. 1. Вживання алкогольних напоїв. Яків почав їсти; у роті в його від випивки мов потерпло (Мирний, І, 1954, 297); Приливала кров, і від цього обличчя його ставало багрово-червоним, як після доброї випивки (Шиян, Гроза.., 1956, 101); // Гулянка з випиванням алкогольних напоїв. [1-й бас:] Он де Гострохвостий надибав собі дівчину! Ой братику, та тут нас жде велика випивка (Н.-Лев., II, 1956, 524); Настрій у письменника був препоганий. Звичайна випивка ніколи не могла б викликати щось подібне (Собко, Стадіон, 1954, 57).

2. Алкогольні напої; те, що випивають. Восени, в один невеличкий празник, він звелів.. зготувати закуску й випивку (Н.-Лев., IV, 1956, 188).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 450.