Про УКРЛІТ.ORG

випалювати

ВИПА́ЛЮВАТИ1, юю, юєш, недок., ВИ́ПАЛИТИ, лю, лиш, док., перех. 1. Палячи, знищувати все де-небудь. Тільки-но розмінували поле, а вже Катерина та її подруги боронами, граблями зволікали бур’яни, випалювали, очищали поле для тракторів (Горд., Цвіти.., 1951, 34); Лісу навкруги тут не було, його давно колись випалили (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 324); // Дуже висушуючи, знищувати (про рослинність). Тут [в Ялті] на осінь гори починають зеленіти, бо сонце вже не так їх випалює (Л. Укр., V, 1956, 199); Літом пекучі вітри й сонце випалюють все навкруги (Кучер, Чорноморці, 1956, 11).

2. Палити до кінця, витрачати повністю. Він брав цигарку за цигаркою, випалював її до краю і клав у попільничку (Епік, Тв., 1958, 201); І ми, перепочивши годинку та випаливши по цигарці, знову посунули вперед (Досв., Вибр., 1959, 407).

3. Наносити розжареним предметом знак, зображення на що-небудь. Тавро з шкварчанням випалювало на шкірі глибоку рану, яка вже ніколи не зійде з обличчя (Тулуб, Людолови, I, 1957, 219); Народні митці випалюють різноманітні візерунки на дерев’яних предметах (Веч. Київ, 8.ІІ 1957, 3).

4. Піддаючи дії вогню, надавати міцності якому-небудь предметові. Зранку був він.. за Ворсклою, де цеглярі випалювали цеглу (Тулуб, Людолови, І, 1957, 51); Гончар випалив і новий товар — біленькі ізолятори для стовпів (Ю. Янов., II, 1954, 180).

5. Одержувати якусь речовину, спалюючи що-небудь. Те вугля він сам випалював за хатами в ямі, що й досі називається вугляркою (Фр., IV, 1950, 187); — Цю красу нищить на вогні поміщик-дикун Коростишев. Він з мармуру випалює вапно! (Стельмах, Кров людська.., І, 1957, 55); З пнів та коріння.. випалював [Шембек] поташ і скипидар (Смолич, Мир.., 1958, 179).

ВИПА́ЛЮВАТИ2, юю, юєш, недок., ВИ́ПАЛИТИ, лю, лиш, док. 1. неперех. Робити постріл; вистрелювати. Вихилить [чоловік] півголови з-за вугла муру, в одній секунді націлить і випалить (Фр., VI, 1951, 157); Тарас приклав до плеча гвинтівку і випалив угору (Мик., II, 1957, 314).

2. перен., перех. і неперех. Несподівано і швидко сказати щось. Набираю в груди повітря і випалюю раптом: — Я викрав вас з дому й везу до вінця (Коцюб., II, 1955, 255); — Женись, а на чужу жінку не дивись, — випалює він під загальний регіт (Зар., Світло, 1961, 30); — Я йому давав один документ, проект розширення цеху, — випалив Масло першу фразу, яка влізла в голову (Хижняк, Невгамовна, 1961, 234).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 447.

Випалювати, люю, єш, сов. в. випалити, лю, лиш, гл.

1) Выжигать, выжечь. А винограду нащо стілько випалив? Рудч. Ск. І. 94.

2) Стрѣлять, выстрѣлить, выпалить, дать залпъ. Випалив, і лях схилився набік. Стор. МПр. 131.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 175.

вгору