ВИПА́ДКОМ, присл., рідко. Те саме, що випадко́во. Його самого сливе що не видати стало, хіба випадком стрінеться та зійдеться з товариством., блідий та мовчущий (Вовчок, І, 1955, 347); Зостались-но випадком дві тополі, Мов свідки ті пережитої долі (Стар., Поет. тв., 1958, 175); // у знач. вставн. сл., звичайно із запереченням не, розм.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 447.