ВИПАДА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ВИ́ПАСТИ, аду, адеш, док. 1. Падати з чого-небудь, звідкись назовні. З розв’язаної торби Січкаря випадає хлібина (Стельмах, Кров людська.., І, 1957, 204); Воно [гавеня] випало з гніздечка й безпорадно тріпало неопіреними крильцями (Ковінька, Кутя.., 1960, 28); В неї руки дрижали і гребінець трохи не випав з рук перед дзеркалом (Н.-Лев., IV, 1956, 96); // Унаслідок ослаблення, захворювання і т. ін. не триматися (про зуби, волосся). Один зуб навіть випав у мене, але я задоволений, бо однаково довелось би рвати (Коцюб., III, 1956, 445); — Тфе, не рви [зілля]! То падиволос; як будеш рвати, то буде тобі волосся випадати (Кобр., Вибр., 1954, 156); // перен. Не входити до ряду осіб, що мають спільну ознаку, до ряду однорідних предметів, явищ. А інші інженери хіба не остерігаються Мухтарова? Он сам Преображенський, який інженер… Ну, Синявін, Лодиженко, Мацієвський, — вони випадають… (Ле, Міжгір’я, 1953, 168).
◊ Випада́ти (ви́пасти) з голови́ (з ду́мки) — забуватися. Ідемо ми на базар, а в мене ті слова з думки не випадають (Н.-Лев., III, 1956, 262); — Щось пам’ятаю… Пам’ятаю… Тільки зовсім було випало з голови (Збан., Єдина, 1959, 68); Випада́ти (ви́пасти) з ува́ги (з по́ля зо́ру і т. ін.) — лишатися непоміченим. Батько продовжував читати газету. Але з моєї уваги не випало його внутрішнє роздратування (Моє життя в мист., 1955, 10).
2. Падати на землю (про дощ, сніг і т. ін.) або осідати (про росу, іній тощо). Часто випадали дощі (Руд., Вітер.., 1958, 364); Повітря було наскрізь сухе, не випадала навіть роса на світанку (Гончар, Новели, 1954, 170); Старший староста і каже:.. — Раз, дома, у нашій землі, випала пороша (Кв.-Осн., II, 1956, 56); Ото випали сніги білі та глибокі (Мик., II, 1957, 26).
3. кому. Діставатися, припадати внаслідок яких-небудь обставин. Але все ж навколо була рідна земля, вся ця земля боролася, і їм випадало велике завдання боротися за рідне місто — Одесу (Кучер, Чорноморці, 1956, 84); Надія сім’ї — Улас. Як не є, найстарший, йому і випадає честь допомогти батькам (Тют., Вир, 1964, 48); — Яке несподіване щастя випало Катрі! — гомоніли дворові (Мирний, IV, 1955, 295); [Онисько Чугай:] А так що не відстану від вас, Максиме Петровичу. Стежка нам випадає одна (Мокр., П’єси, 1959, 140); // безос. Як вона нудьгувала, коли їм випало розлучитися (Ю. Янов., Мир, 1956, 43).
◊ Випада́ти (ви́пасти) на до́лю кому або чию — ставати неминучим у чиєму-небудь житті. [Кассандра:] Вона лиш те чинити мусить, що їй на долю випало (Л. Укр., II, 1951, 267); Випада́ти (ви́пасти) на ка́ртах — що-небудь означати (про розміщення карт у певній комбінації при ворожінні). Хома, приймак Веклин — біженець, теж, знати, до карт прислухається — Од такого всього жди! Тюрма недурно випадає — на картах дурно не випаде (Головко, II, 1957, 149).
4. Траплятися, бувати. Рідко коли випадав сонячний день. Осінь була дощова, холодна, вітряна (Хижняк, Тамара, 1959, 197); Навіть узимку, якщо зима випадала без снігу, на полях точилась робота — то прокопували нові арики й чистили старі (А.-Дав., За ширмою, 1963, 171).
Не випада́є (не випада́ло): а) не трапляється (не траплялось) нагоди. Насті вже давно хотілося провчити бабу, та не випадало (Кач., Вибр., 1953, 171); б) не личить, не годиться. Бач, чоловіка піддурювать якось не випадає, якось ніяково (Н.-Лев., І, 1956, 59); Піти без жодної відповіді йому було тяжко, але й мовчати теж не випадало (Епік, Тв., 1958, 105).
5. лінгв. Зникати всередині слів при їх зміні або при словотворенні (про звуки).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 445.