ВИ́ОРАНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до ви́орати. Сніг укрив колгоспне наше поле, Виорану, рівну широчінь… (Дор., Єдність, 1950, 26); По висохлому обличчі Івана виораними рівчаками тихо скотились дві сльози і впали на білу сорочку (Ірчан, II, 1958, 132).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 445.