ВИНОКУ́РНИЙ, а, е. Стос. до винокуріння. Поміщики займали пануюче становище також у винокурній промисловості (Іст. УРСР, І, 1953, 393); // Признач. для винокуріння. Цукрові та винокурні заводи, великі маєтки.. знищуються селянами та солдатами (Головко, II, 1957, 482).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 442.