ВИНОГРА́ДАР, я, ч. Той, хто вирощує, розводить виноград. Схилений виноградар копається в ситій землі (Коцюб., II, 1955, 409); Малює [художниця] хлопця-лісоруба І виноградаря в лозі (Воронько, Народж. легенди, 1954, 37).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 441.