ВИНОГРА́Д, у, ч. 1. Південна витка кущова рослина з широким листям та вусиками, з плодами, зібраними в грона. Цупкі, покручені кущі винограду безладно розповзлись по вогкій землі, спутались гіллячками і напнули над землею гарний намет густого листя та великих, важких грон (Коцюб., І, 1955, 277); Узгір’я в садах, в виноградах яри (Рильський, Дал. небосхили, 1959, 13).

Ди́кий виногра́д — дикоростуча і декоративна витка кущова рослина з широким листям та вусиками. Ганок і невелику веранду рясно оповили стебла дикого винограду (Шиян, Гроза.., 1956, 44).

2. Ягоди цієї рослини. — Йду он там до саду їсти винограду (Фр., IV, 1950, 76); Він спинився біля куща і зірвав укрите синім пилом темне гроно винограду (Досв., Вибр., 1959, 431).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 441.

Виноград, ду, м.

1) Виноградъ. По садочку хожу, виноград сажу. Н. п. Сад-виноград. Виноградникъ. Ой у саді, саді-винограді, стояв кінь вороний у наряді. Мет. 98. Ум. Виноградочок. Ти мій таточку, мій виноградочку. Мил. 183.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 173.

виногра́д = виногра́дна лоза́ —

1) південна витка кущова рослина з широким листям та вусиками, з плодами, зібраними в фона; у на­родній культурі рослина наділена ознаками святості; перша культи­вована рослина, згадувана в Біблії; символ щастя, веселощів, життє­вої ниви й краси новоствореної родини; у весільному обряді мав символічне значення Райського (ідеального) дерева, що символізує родину: «Ой плило, плило Райське дерево, Ой, як приплило край із Дунаю, та й ся приймило, корінь пустило, Красно зацвіло, А як зацвіло — вино зродило» (В. Гнатюк); виноградний сік — «кров Божа»; рослина символізує плодю­чість; з виноградної лози виготов­ляли весільні вінки, нею прикра­шали весільні хліби; наречену обсипали, крім усього іншого, сушеним виноградом, щоб у неї були діти; кидали лозу в купальське вог­нище; хто перескочить, скоро одружиться; освячували лозу у Верб­ну неділю і нею, як і вербовою, здійснювали ритуальне биття, що приносило щастя, удачу, а також плодючість худоби;

2) сад-виногра́д див. сад 2.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 86.