ВИ́НИРНУТИ, ну, неш, док. 1. Нирнувши, виплисти; занурившись, піднятися знов на поверхню води чи іншої рідини. — У казанах кип’ячу смолу ополониками мішали, і котрий грішник винирне, то він його гарячою смолою і обіллє (Кв.-Осн., II, 1956, 246); Пірнає [пароплав] бугшпритом у воду і знову струшується, винирнувши з води, наче гігантський птах (Довж., Зач. Десна, 1957, 399).

2. перен. Раптово показатися, з’явитися, вискочити звідки-небудь. З-за кущів винирне то його голова, то плече, то майнуть чорні кучері, а Марину неначе здавить за саме серце (Н.-Лев., I, 1956, 92); Ось той горбок, звідки винирнув корсак, ось те місце, де він біг… Де ж звір? Невже втік? (Донч., І, 1956, 129).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 440.