ВИНАГОРО́ДЖУВАТИ, ую, уєш, недок., ВИ́НАГОРОДИТИ, джу, диш, док,, перех. Давати що-небудь як плату за працю, нагороду за якісь заслуги. Чим же тебе за твою службу винагородити? (Барв., Опов.., 1902, 196); // Давати або робити що-небудь замість чогось втраченого, заподіяного і т. ін. — Коли люди чогось не знають, вони плещуть усякі дурниці.. Цим вони винагороджують себе за свою обмеженість і нездогадливість… (Смолич, І, 1958, 74); * Образно. Відплата тут неможлива, бо яка ж відплата може винагородити невинно пролиту кров..? (Фр., III, 1950, 249).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 438.

Винагороджувати, жую, єш, сов. в. винагородити, джу, диш, гл. Награждать, наградить. Я вас винагороджу…. — Подивись на його: ще й винагороджувати хоче. Рудч. Ск. II. 160. Дак чим же тебе за твою службу винагородити? Г. Барв. 196.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 172.