ВИ́МЧАТИ, чу, чиш, док. 1. неперех. Дуже швидко вибігти, виїхати звідки-небудь або кудись. Вони вслухались в звуки таємничі: ..Стогнало, наче лемент після січі, — Чи дикі коні вимчали навскач (Бажан, Роки, 1957, 229); Машина вимчала на рівне шосе (Собко, Зор. крила, 1950, 278); Назустріч їм вимчав з порту катер з цілою групою лікарів (Гончар, Тронка, 1963, 199).

2. перех. Дуже швидко вивезти кого-, що-небудь кудись. Ситі коні не забарилися вимчати на гору панів (Мирний, IV, 1955, 195); В цю мить коні вимчали воза на дорогу (Мушк., Чорний хліб, 1960, 13).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 438.