ВИМО́ГЛИВІСТЬ, вості, ж. Властивість за знач. вимо́гливий. Усі знали вимогливість Басової, заочі лаяли її страшенно і боялися (Собко, Справа.., 1959, 62); В його голосі прозвучала тверда вимогливість (Гур., Життя.., 1954, 234).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 434.