ВИ́МИТИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до ви́мити. Кругом світлиці стояли прості, непомальовані, з високими спинками стільці, білі, чисто вимиті (Н.-Лев., III, 1956, 15); Зеленіло свіже, вимите дощем село (Стельмах, Хліб.., 1959, 108); Берег вимитий. Лоза. Розлилась ріка на славу (Шер., Дорога.., 1957, 82); * У порівн. Дощ ущух. Небо стало чисте, мов вимите (Кол., Терен.., 1959, 31).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 431.