ВИМИНА́ТИ ¹, а́ю, а́єш, недок., ВИ́М’ЯТИ, мну, мнеш, док., перех. 1. Розминаючи, видобувати, витискувати або вилучати що-небудь. Висмикує [Оврам] колоски.., виминає на долоні, роздивляється (Мирний, II, 1954, 163); Коріннями, травами і дикими ягодами живилися [втікачі]. Виминали зерно з колосків (Цюпа, Назустріч.., 1958, 257); Просушене на гарячій печі прядиво ми мусили довго м’яти ногами, щоб вилучити, вим’яти ту кляту кострицю (Минко, Моя Минківка, 1962, 57).

2. Розминаючи що-небудь, робити м’яким. Тут же, на траві, виминали їх [шкури] руками (Скл., Святослав, 1959, 311).

ВИМИНА́ТИ², а́ю, а́єш, недок., ВИ́МИНУТИ, ну, неш, док., перех. Обминати, уникати. Шмигнув я лозами та в луги. Де були при сіні люди, там я їх виминав, ховаючись поза копиці (Фр., II, 1950, 25); Мої розмови набридли Бейбі, і вона цілий місяць виминала їх (Ірчан, II, 1958, 146).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 430.

I. Виминати, на́ю, єш, сов. в. вим’яти, мну, неш, гл. Выминать, вымять; мять, напр. овчины при обработкѣ. Вас. 153.

II. Виминати, на́ю, єш, гл. Перегонять, обгонять.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 170.