ВИ́М’ЯТИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до ви́м’яти. — На щастя нам! — говорив сусід сусідові, обсипаючи свого товариша добірним зерном, тільки що вим’ятим з колосків. — Щоб завжди родило… (Чаб., Балкан. весна, 1960, 145).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 438.