ВИЛЮ́ДНЮВАТИ, юю, юєш, недок., ВИ́ЛЮДНІТИ, ію, ієш, док., розм. 1. Мужніти, розвиватися, дорослішати. Кіра схожа на матір, а тепер це особливо помітно, коли дівчинка починає вилюднювати (Коп., Вибр., 1953, 118); [Коваль:] Шкода хлопчини! Молоде, ще й у колодочки не вбилось, але ж… [Недобитий:] У полі, на волі скоріш вилюдніє (Кроп., V, 1959, 9); Потім їм [Олі й Олексію] стало по вісімнадцять і по дев’ятнадцять.. За цей час Оля вилюдніла, як кажуть, стала красива, і хлопці з ближчих вулиць почали задивлятися на неї (Сенч., Опов., 1959, 82); // Поправлятися, набувати кращого стану, вигляду. Вилюдніла [Одарка] після хвороби, помітно огрядною стала (Ле, Ю. Кудря, 1956, 296).

2. перен. Навчатися правил поведінки, ставати вихованим. Се дуже молодий хлопець (20 л.), не конче освічений і дуже погано вихований.., — що з нього хотіти? Врешті він, може, ще вилюдніє, як підросте (Л. Укр., V, 1956, 141); Між товариством став він скоро одживати, став виявляти здібності до вчення, осмілів, вилюднів, як кажуть (Вас., І, 1959, 158).

3. Втрачати всіх або більшість людей, населення. Вилюдніло воєводство. Від сіл та хуторів залишилися самі згарища (Тулуб, Людолови, II, 1957, 8).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 426.

Вилюднювати, нюю, єш, сов. в. вилюдніти, вію, єш, гл.

1) Мужать, возмужать, развиться. Був він тоді таке мале та худе, а тепер, дивись, вилюдніло. У неї всі діти змалку так нездужали, а дивись, всі вилюднювали, ні одно не вмерло і здоровісінькі тепер. Лебед. у.

2) Стать на людей похожимъ; стать приличнымъ, порядочнымъ и т. п. Був собі чоловік ні те, ні се, а потерся між людьми, то й вилюднів.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 169.