ВИ́КІНЧЕННЯ, я, с. Дія за знач. ви́кінчити. Його заклопотаність ще збільшилась із викінченням першої кліті, коли стали готуватися до спуску її на воду (Коцюба, Нові береги, 1959, 38).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 406.