ВИ́КІНЧЕНИЙ, а, е. 1. Дієпр. пас. мин. ч. до ви́кінчити. З викінчених перекладів я маю "Життя і філософські думки Пінгвіна" пані Сталь, якщо вважаєте сю штуку куди придатною, то пришлю вам (Л. Укр., V, 1956, 20); Готова, вже викінчена дорога, обігнувши скелю, зникала десь у горах за перевалом (Гончар, І, 1954, 544).

2. прикм. Довершений, досконалий; який досягає найвищого рівня. Філософія Маркса є викінчений філософський матеріалізм, який дав людству великі знаряддя пізнання.. (Ленін, 19, 1950, 5); Світ Здається викінченим, як поема Митця старого, — а буває часом, Коли хотілось би його зламати, Розвіяти, по вітру розпустить! (Рильський, І, 1956, 76); Його біле личко з тонкими викінченими рисами блідо зарожевілось (Гончар, IV, 1960, 73).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 406.