ВИ́КУП, у, ч. 1. тільки одн. Дія за знач. ви́купити. Запитали Шевченкового пана Енгельгардта, а той за викуп Шевченка заправив 2500 карбованців (Мирний, V, 1955, 310); — Наша партія більшовиків прямо каже: землю селянам негайно і задурно, без викупу! (Смолич, Мир.., 1958, 64).

2. Гроші чи інша плата, за яку викуповують кого-, що-небудь. Виговський поїхав в Чигирин, щоб привезти викуп за Богдана… (Н.-Лев., III, 1956, 308); — А викуп з тебе, Федоре, взяли великий за молоду? — запитали молодиці (Цюпа, Назустріч.., 1958, 446).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 418.

Викуп, пу, м.

1) Выкупъ. Зостав його, нехай живе на світі, бо він мені подав за себе викуп. К. Іов. 73.

2) Искупленіе. Од пекла до викупу, до царства небесного душу проважає. Макс.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 166.

ви́куп = о́куп — у весільному об­ряді — символізоване відкупне, що дається дружком і піддружим най­ближчому оточенню молодої, а ча­сом парубкам її села, кутка; у спо­лученні: викупа́ти пояси́ — весіль­ний обряд, що його здійснює мо­лода у вівторок — дає подарунок (хустку) і пригощає горілкою дружка й піддружого, які сидять тим часом на подушках.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 85.