ВИКРУ́ЧУВАТИ, ую, уєш, недок., ВИ́КРУТИТИ, учу, утиш, док. 1. перех. Вигвинчувати, виймати, висувати що-небудь вкручене. Він викручує помалу скляну затичку і нюхає настій гірського зілля (Кол., Терен.., 1959, 333); Його мати підійшла до лампи й викрутила гнотика (Панч, Гарні хлопці, 1959, 53).
2. перех. Скручуючи мокру тканину, видавлювати воду або іншу рідину. Ще вдосвіта схопився Захар, підійшов до матері біля кабиці на дворі, де вона вже викручувала білизну (Ле, Право.., 1957, 17); Назустріч ішов мокрий механік. Він уже встиг вилляти воду з чобіт, викрутити онучі й одіж (Трубл., І, 1955, 128).
3. перех. Повертаючи в неприродне положення, пошкоджувати, порушувати сполучення в суглобах (про руку, ногу і т. ін.). — Били, викручували руки, ножами різали, а хлопці мовчали… (Хижняк, Тамара, 1959, 58); Він був спершу кучером, та як поносили коні, викрутивши йому ногу і переломивши спину, його постановили сторожем в конторі (Мирний, IV, 1955, 189).
4. тільки недок., неперех., чим. Робити верткі рухи (тілом, якоюсь частиною тіла). Він кидав ногами, викручував п’ятами, аж земля летіла музикам у вічі (Н.-Лев., II, 1956, 232); Валентинові Модестовичу здалось: перед ним викручує хвостом лукавий собака (Шовк., Інженери, 1956, 366).
5. перех., перен., розм. За допомогою хитрощів здійснювати що-небудь, домагатися чогось, Зна, що Йосипові треба іти в москалі, від москалів ото і викручує… хитрий старий! (Мирний, IV, 1955, 41); Дивуються [люди], як Ївга.. старалась об Левкові і як таки викрутила його з біди (Кв.-Осн., II, 1956, 304); Треба вибрати в свати доброго крутія, щоб викрутив в їх зайву сотню карбованців (Н.-Лев., III, 1956, 52).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 417.