ВИ́КРУТЕНЬ, тня, ч. 1. Що-небудь нерівне, вигнуте. Мо’ в їх земля при купі, а в нас викрутні (Сл. Гр.).
2. тільки мн. Хитрощі. Викрутнями перебувається (Номис, 1864, № 817); Дід шанував книжку і ніколи не казав, що в книжці брешуть. Тому він пішов на інші викрутні. — А я от кожну книжку перечитую всю, а такого, як ти кажеш, не бачив (Вас., II, 1959, 188).
3. Людина, яка вдається до хитрощів. — Оце заробиш ти в мене!.. Бач, викрутень! (Вовчок, VI, 1956, 291).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 417.