ВИКРИВА́ЛЬНИК, а, ч. Той, хто викриває кого-, що-небудь (див. викрива́ти 1, 2).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 415.