ВИ́КОЧЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до ви́котити. По обіді в клуні віяли зерно. На майданчику біля викочених з цеху лафетів та зарядних ящиків.. уже товпився народ (Головко, II, 1957, 61); Лук’ян раптом пополотнів. Затряслись перекривлені губи, а викочене око налилося кров’ю (Іщук, Вербівчани, 1961, 21).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 413.