ВИКОРІ́НЮВАТИ, юю, юєш і ВИКОРІНЯ́ТИ, я́ю, я́єш, недок., ВИ́КОРЕНИТИ, ню, ниш, док., перех. Дощенту винищувати, усувати кого-, що-небудь. — Але ти директор, адміністратор. Ти повинен твердою рукою, коли бачиш неподобство, викорінювати його (Збан., Малин. дзвін, 1958, 209); Як чахне дерево, в якім Черв’як коріння підгризає, Так гордість у душі людській Всі добрі почини викоріняє (Фр., XI, 1952, 323); — Усі вони [пани] одним миром мазані, усіх давно пора викоренити геть дощенту, до душі! (Дн. Чайка, Тв., 1960, 92); Керівник Головної ради вітав комунарів із святом, писав про хиби комунського життя, які треба якнайскорше викоренити (Мик., II, 1957, 533).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 412.