ВИ́КОПАНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до ви́копати. Білі будиночки сміялись до весняного сонця, старшина згадував землянки на батьківщині, викопані на згарищах (Гончар, І, 1954, 436); Юлдаш удень і вночі марив про небачене місто в степу, що росло з кожним днем, з кожним заступом викопаної землі, з кожною цеглиною, з кожним, гвіздком, вбитим у дерево (Донч., I, 1956, 146).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 411.