ВИКОМА́РЮВАТИ, юю, юєш, недок., перех., розм. Робити щось дивовижне, незвичайне. Отець Сидір викомарював на одній нозі закручені вензелі (Донч., III, 1956, 94); Ти ж подивись, ти, кримська ніч, що ти з людьми викомарюєш? (Вишня, І, 1956, 198).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 410.