ВИ́КЛЮЧНО 1. Присл. до ви́ключний 2. [Лісова:] Вам виключно щастить. Приїжджаєте додому на все готове (Коч., II, 1956, 489).

2. у знач. видільно-обмежувальної част. Тільки, лише. Тепер мені досадно, що треба писати до тебе, коли, власне, треба б говорити і то ще не виключно словами (Л. Укр., V, 1956, 344); — І.. галстук оцей твій, немов у папуги, і носиш ти його тепер уже виключно з упертості (Донч., V, 1957, 504).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 409.