ВИ́КАЧАНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до ви́качати. — Дивіться, навіть біле убрання на їх [дівчатах] негарне. — Чому? — озвалась несміла молоденька дочка посесора, — як чисте і добре викачане, то… (Л. Укр., III, 1952, 674); Шапка його, як і пальто, викачані в сніг, борідка трясеться, мов віхоть, тремтять і стискаються в кулаки його руки (Шиян, Баланда, 1957, 11).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 404.