ВИ́КАТИ, аю, аєш, недок., розм. Звертаючись до кого-небудь, говорити "ви". [Оксана:] З якої ж це речі мені викаєш? Чи я тобі тітка, чи дядина? (Кроп., І, 1958, 400); — Як звати вас? — повторив я запитання. — Мене?.. — і дівчина осміхнулася. — Чудний ти якийсь. У нас тільки на старших.. викають (Минко, Моя Минківка, 1962, 126); — На другому блоці спитай Щербака Тимофія Лаврентійовича.. І не здумай на нього викати. Він цього не терпить (Рудь, Гомін.., 1959, 76).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 404.