ВИКАНЮ́ЧУВАТИ, ую, уєш, недок., ВИ́КАНЮЧИТИ, чу, чиш, док., перех., розм. Домагатися чого-небудь настирливим проханням; випрошувати. — Чи для того ж нам бог дав живоття, щоб ми кожну копійку виканючували в їх [чоловіків], як старчихи? (Н.-Лев., III, 1956, 235); Підскочивши до якоїсь пані, що проходила, [Микитка] стяг з себе подрану шапку і завів: "Па-а-ні, дайте ко-пі-і-ечку!.." ..Так Микитка виканючив швидко три копійчини (Григ., Вибр., 1959, 413).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 404.