ВИЗИМО́ВУВАТИ, ую, уєш, недок., ВИ́ЗИМУВАТИ, ую, уєш, док. 1. неперех. Проживати зиму, існувати протягом зими. Визимовував лелека У далекій стороні (Позн., Ми зростаєм.., 1960, 37); Ото пасіка… Визимувала добре. Будемо з медом… (Вишня, І, 1956, 373); // Виживати зиму, залишатися жити після зими. Щоранку тривожно оглядали поле — чи жива пшениця? Жито визимує, а от пшениця — утла… (Горд., Цвіти.., 1951, 15).

2. перех., розм. Годувати, доглядати протягом зими. Бере [Тихон], коли до чого чоловікові приходиться, що не здужа визимувати, бере, кажу, і скотину (Кв.-Осн., II, 1956, 132).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 398.