ВИДРОО́КИЙ, а, е, розм. З очима, повіки яких вивернуті або розтягнені (про людину). З погляду якась [панія] витрішкувата, чи видроока, чи надута (Н.-Лев., І, 1956, 597); — То не скажеш нам ні слова? — кат питає видроокий (Гур., Друзі.., 1959, 14); // у знач. ім. видроо́кий, кого, ч. Галецька зирнула на довгі рядки старців та калік на сходах, де стояли сліпці.., блимали більмами видроокі (Н.-Лев., IV, 1956, 295).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 392.