ВИ́ДОВБАНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до ви́довбати. Він [Лісний Потік] шумить в вузькій щілині, схожій на велетенський коридор, видовбаний в скелі (Н.-Лев., II, 1956, 411); // ви́довбано, безос. присудк. сл. — Мені видовбано ще й праве око, — каже Грім стиха (Ю. Янов., IV, 1959, 98).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 390.