ВИДНОКО́ЛО, а, с., поет. Обрій, горизонт. Далеко розляглась долина Іорданська, на видноколі мріють гори (Л. Укр., І, 1951, 147); Даль засніжена, крута, Синь небесна виднокола Снігом сіє (Мал., Чотири літа, 1946, 107); Можна.. з батькового плеча побачити, як несподівано ширшає видноколо землі (Стельмах, І, 1962, 510); // Простір, який можна охопити зором. У сніжистім видноколі Рідні видяться тополі (Рильський, І, 1956, 281).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 389.