Про УКРЛІТ.ORG

видзвонювати

ВИДЗВО́НЮВАТИ, юю, юєш, недок., ВИ́ДЗВОНИТИ, ню, ниш, док. 1. тільки недок., неперех. Дзвонити з старанністю, завзято, весело або раз у раз, час від часу. Церковний сторож старанно видзвонював на дзвіниці (Шиян, Переможці, 1950, 71); Видзвонюючи, пройшов перший трамвай (Донч., III, 1956, 397); * Образно. Від змоченої блузки і сорочки Марисі було холодно, і вона видзвонювала зубами (Вільде, Сестри.., 1958, 552).

2. перех. Дзвонячи, відтворювати яку-небудь мелодію, подавати сигнал і т. ін. Вони полюбляли Юрка за.. вміння грати на всякому інструменті і видзвонювати на дзвонах від похоронної жури до "штани драні полотняні" на великдень (Стельмах, Хліб.., 1959, 59); В тій хвилі годинник, дзвінко і проразливо шиплячи, видзвонив три чверті на дванадцяту (Фр., VIII, 1952, 138).

3. перех. і неперех., перен. Багато говорити про когось, щось; — Йому, Петре, слави потрібно, хвали людської, щоб про нього в газетах писали та по радіо видзвонювали (Д. Бедзик, Серце.., 1961, 45).

4. тільки недок., неперех. Дзвеніти протягом певного часу або раз у раз, час від часу внаслідок удару, дотику (про дзвін, дзвінок, металеві, скляні предмети і т. ін.). Капітан бачив, як у квартирі самі розчинялися двері,.. в буфеті тонко видзвонював посуд (Кучер, Чорноморці, 1956, 126); В руках Матвія Гури весело видзвонювала сокира (Чорн., Пісні.., 1958, 70); // перен. Співати або звучати чисто, тонко, нагадуючи дзвінок. Десь угорі тонко видзвонює жайворонок (Ткач, Жди.., 1959, 61); Йдуть дівчата. Цвіт півонії на обличчях їх, і сріблом дзвенить-видзвонює молодистий сміх (Гонч., Вибр., 1959, 218).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 385.

Видзвонювати, нюю, єш, сов. в. видзвонити, ню, ниш, гл.

1) Звонить, позванивать, позвонить, перезвонить. Наче хто у дзвіночки срібні видзвонює. МВ. (О. 1862. ІІІ. 43).

2) Выбивать, выбить. выколотить. Дзвонитимуть киями по плечах, поки й душу з тіла видзвонять. К. ЦН. 236.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 156.

вгору