ВИДАТКО́ВИЙ, а, е. Прикм. до вида́ток 1, 2. Рахівник вже стояв на порозі з списком у руках і викликав колгоспників, які мали забирати видаткові ордери (Кучер, Трудна любов, 1960, 374); Він вважав, що всяку більш-менш складну роботу — облік, ведення спеціальних прибуткових і видаткових книг, можуть виконувати лише високоосвічені люди (Збан., Сеспель, 1961, 280).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 384.