ВИДА́ВЛЮВАТИ, юю, юєш, недок., ВИ́ДАВИТИ, влю, виш; мн. ви́давлять; док., перех. 1. Натискуючи, видаляти назовні, видобувати що-небудь (перев. рідину). Журавлину перебирають і промивають, кладуть у каструлю, видавлюють сік, а вижимки заливають водою, дають добре прокипіти (Укр. страви, 1957, 279); // Стискуючи що-небудь, звільняти від якоїсь рідини і т. ін. Угри свої Риндін старанно видавлював перед люстерком кожної вільної хвилини, але вони від того не сходили (Донч., II, 1956, 116); — Треба скинути й сорочку, — хай болячки всі на виду. Якусь, може, треба йодом припекти, якусь, може, проколоти та видавити (Головко, II, 1957, 73).
2. Давлячи, натискуючи, вибивати, виламувати що-небудь. Раптом тріснуло скло, і скалки посипалися геть на колію. — Хто це зробив? Штраф! Знову видавили вікно! — гукала кондукторша (Автом., Щастя.., 1959, 35).
3. перен. Через силу, примушуючи себе, говорити що-небудь або виявляти якісь почуття. — А ти, Ежен, на другий раз не переривай мені, як я хочу що говорити.., — сказав попередній бесідник, опершися о стіл і видавлюючи кислий усміх (Фр., І, 1955, 319); Степура важко видавлює з себе товстими, ніби обвареними губами: — Бомбили вночі Київ, Севастополь і ще якісь міста… (Гончар, Людина.., 1960, 8); —Хи, — Юхрим за звичкою видавив з себе подобу сміху, але ні один мускул не ворухнувся на його побабченому обличчі (Стельмах, Хліб.., 1959, 347); // з кого. Примушуючи, спонукаючи кого-небудь до чогось, одержувати щось. Одному залегко правитись віршем, а другому — хоч дави його! — а вірша з його не видавиш (Мирний, V, 1955, 377); Недарма кажуть, що з Данила Мармури слова не видавиш (Чорн., Визвол. земля, 1950, 55).
Вида́влювати (ви́давити) сльо́зи (сльозу́) — викликати сльози. — Та й кріпка ж яка [горілка], аж сльози видавила! — додав старий, утираючи рукавом очі (Мирний, IV, 1955, 49); Біль і образа видавили в мене сльозу (Є. Кравч., Сердечна розмова, 1957, 32).
4. Натискуючи, робити заглибину на (в) чому-небудь. Білий комір сорочки визирав із френча, видавлював на шиї червону смужку (Тют., Вир, 1964, 407).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 382.